Вчора Тимосі виповнилося два. Він уже знає свій новий вік. Той випадок, коли добре видно різницю між знанням і усвідомленням :) Усвідомлення лише зароджується, бо на привітання "З днем народження!" Тіма чемно відказує "З днем народження!". Втім, тільки бачить людину з якимсь пакунком - без зайвих розмов йде "брати дарунок". Привілеї свої принаймні він усвідомив :)))

Святкували, як зазвичай, родиною плюс Інга. Гарно, справді весело, спасибі окреме Дані, котрий, хильнувши сапераві, взяв на себе непросту роль затійника і дотепника і так розважив бабусь піснями і жартами, що більше нічого й не було треба. Подивилися мій новий фільм, подивилися відео 11-річної давнини про святкування 2-річчя Даньки. Так цікаво порівнювати їх - здається, й схожі дуже, зовнішньо, манерою говорити, і такі різні - Даня ніби самостійніший був, зріліший на той вік. Бабусі хором - Тіму ми більше балуємо, дозволяємо. Може й так - не знаю, вже не пам"ятаю себе тоді.

Фото вже завтра, щось нині не завантажуються.

Сьогодні застала Тімку за рецитуванням "Двох півніків", що горох молотили. І про двох курочок рядок теж розказав сам, далі вже з підказкою першого слова.

Нові мовленнєві "жести" та інтонації: дуже смішно, коли він запросив мене (повалятися, попити), а я кудись не туди подалася, Тіма біжить за мною, обурюючися "Мама! Куди післа?! Давай паті з Тімою на лізецько".

Все більше рольвих елементів в іграх. Зранку ще в ліжку дістає улюблених звіряток (зайчишко, песик, їжачок), вітається-відповідає, питає, що снилося, годує молочком (прикладає по черзі до мами:)), вкладає спати, знов піднімає, одним словом, клопочеться.

На заняттях в школі Дорон спокійний, зосереджений, старанний. В цьому плані поки дуже схожий на Даню.

Рівно тиждень и чотири години минуло з тої миті, як Даня подзвонив и сказав "Мама ми два рази страшно врізалися, але все гаразд, ми цілі". А я ще спитала "Це що, такий жарт?". Тиждень від того дня, як Тімку забрала швидка з вірусним стенозним ларинготрахеїтом 2 ступеню. Та середа, 11 листопада, тепер здається важким сном.... А життя класично поділилося на до і після.

Ми вдома, ми разом, ми здорові. Лише Данька шкутильгає в шині - під час аварії забив коліно, втім набряк зменшується, а боліти й не боліло. Тьома відходить потроху - йому найтяжче.

А Тімка активно юзає новонабуте чарівне слово "не хочу". Їсти з тарілки - майже завжди, а ще міряти температуру, купатися, дихати через небулайзер. Замість цього Тима любить "паті а лізецьку" (спати на ліжечку), тобто валятися і неквапом поцмокувати молоко з перервами на книжку, конструктор, звіряток играшкових та живих. Ох. Не зовсім для мого дієвого темпераменту, але більшу частину денного часу доводиться саме так і проживати.

Полюбив слухати, особливо віршики. За день перечитуємо все по кілька разів. Навчився з"єднувати - роз"єднувати лєго, і дупло, і дрібне. Навчився стрибати на ліжку. Розібрався зі статями: "Тім, де тато?" "А лаботі" "А що тато робить на работі?" "Пацює молотком а виклутком (працює молотком і викруткою" "А дід що робить на работі?" ""Пацює молотком а виклутком" "А мама?" "Мама пацює а кухні (на кухні)" "А Даня?" " Даня - молотком а виклутком" "А бабуся" " Бабуся а кухні" "А Тіма?" ""Молотком а виклутком":). Молотки, викрутки, ключі, цвяхи, гайки та гвинти - взагалі найважливіші речі в світі.

А от що стосується тварин, то найголовнішу перевагу Тимко однозначно віддає... СОВАМ! Це сталося якось само собою, без нашого втручання. Але тепер він може перегорнути стос книжок з метою "пошукати сову". Регулярно передивляється вже віднайдених сов, щоразу скрикує радісно: "Сова!!!" и тішиться. Якщо трапиться сова з вухами - сам себе виправляє: "Пугач". Гугукає, махає крилами.

Ще Тіма любить жирафів, жучків сонечок, павучків, зозуль, ну і звісно ж, котів. Дуже кумедно схиляє набік голівку, простягає ручки до малюнка в книжці чи до екрану і ніжним таким голосочком просить кошенятко: "Іди до мене, іди до мене!". В зоопарку, який ми відвідали на початку жовтня, Тіма так благав тигрів.

Тара. Вже не пам"ятаю, чи писала про неї раніше. Вже подивилася, не писала. Підібрали на стоянці Епіцентру на Поздняках ввечері, в жовтні. Як Артем її вгледів - не знаю, дрібнюсіньке кошенятко тулилося до коліс якогось темного джипа, геть темно довкола ще й дощ. Тара - бо її основний білий тон, пластичне тіло і жіночна мордашка навели на думку про Білу Тару, буддійську богиню милосердя. А треба було назвати Ласуня :). Бо дизайн, насправді, як в тої рекламної корови, біле в круглі чорні плямки. Та й темперамент відповідний. Від"їлася, дезінсектувалася і запанувала над усім і всіма. Робить, що хоче: цупить, дере, шматує, будить, бере участь геть в усьому, розливає воду, збиває з ніг, дряпає, гострить кігті об наші тіла або заповзято шкребе їх язиком у нападі палкої ніжності... Вони з Тимком парочка - Степан та Одарочка: Тіма робить все те саме, хіба що їжу зі столу не краде :) Дуже любить носити Тару з місця на місце в оберемку. Вона загалом не проти, компанійська киця. Я вчу лишати, коли котя нявкне - часом і ногою топну, бо воно вже пищить. Тімка тоді дуже сердиться, ходить слідом і махає на мене руками.

Про махання: поки валялися в ліжку з вірусом, вже що тільки не робили. Наприклад, грали в "битися чи миритися". Я питаю - Тіма вибирає. Битися - дрібно-дрібно махаємо одне на одного руками. Тімка аж падав з реготу. Миритися - традиційно: мізинчик за мізинчик "мірі мірі навсєгда..." - теж повне задоволення. Тепер як махне на мене гнівно - я кажу "А-а-а, битися?" - і на нього руками молочу, відразу гнів на сміх переключається.

 Довго не писалося. Останні місяці, осінні місяці стали періодом інтенсивного живлення, накопичення, росту і перестройки. Для мене. На свідомісному рівні. На іншому, фізичному - втрати, знесилення, нездужання, що, мабуть, враховуючи докупи й наше з Тимком неслабнуче ГВ, цілком закономірно. Але, здається, знов писатиму:) Багато пропустила щодо Тімки й Даньки, може, вдасться надолужити по ходу.

Тимошка заричав. Як легше, починаючи з "т": "трррр!". Сьогодні ввечері, сидячи-базікаючи з ним удвох на кухні, раптом розчула це "р". Справжнє, вібруюче, правда глухе, не дзвінке. Тімка, здається, рикав просто так, чи може машину наслідував. Повторили, додали голосу - прекрасно! Правда "т" відпасти не схотіло, тому риба в Тіми все ще либа, а от трамвай и трактор вже повноцінні. Я сказала "р" після чотирьох, неясно пригадую якогось логопеда, Даня раніше, але ненабагато, і після необтяжливих домашніх вправлянь, а Тімку ще ніхто й просити не думав... 

 "Не!" означає "ні". Кілька днів як потроху це "не" увійшло в Тимкове мовлення. Хочеш ще? - "Не!", "поїдем на машині?" - "Не!". Чітко й по-доослому. "Так" звучить як "как" і використовується пасивно: хочеш компоту, так? - "Как!"

Повторює все. Купила я в коопі сумки, такі модні еко-авоськи для продуктів, сама собі кажу: "от - майже на дурняк". Тімка з-під боку і собі: "на дуняк, на дуняк". Три склади вже не проблема: "пасяка" (пасочка), кабаса (ковбаса - звідки це, ми таке не їмо і не говоримо), біліндук (бурундук). Найуживанішими словами вже котрий тиждень лишаються "дядя", "пак" (будь-яка легкова машина, від "пікап") та "зюк" (жук).

Імена у Тімки звучать на такий каталонський манер, з наголосом на кінці: ТьомА, ДанЯ, КолЯ, ДімА. Артема називає ТьомА, а ще - "пуп", або "пупа". Як бачить, що тато дзвонить по телефону - "пуп!". Все це наслідки ігор та жартів навколо цієї теми.

Розкішно каже "дяку-у" та "пасіб" (звідки воно? - десь видно, почув "спасибо"), інколи і без нагадування. Вражає цим кожного непідготовленого, хто під руку трапиться. Наївся, хоче вже встати - "дяку-у". "Пока" та "пивіт" (привіт) каже через раз, полюбляє жести.

Зовсім новенький прикол - ходити скоцюрбившись, спина колесом, голову в плечі, мордашка капосна така - і крадькома, крадькома, на півзігнутих ногуськах. Коли, наприклад, бабуся ховається, а він шукає, або ж навпаки. Дуже кумедно, треба б зняти на відео чи хоч на фото, але щоразу забуваємо фотоапарат. А ми ж на дачі, в Чубинському. Даня на Десні з Ю.М. та Т.И. 

 Мама, тата, дід, бабусь (як варіанти - бабась та бабісь), Дадя (Даня), дядя, тєтя (тьотя), кісь (кіт), катик (котик), кась (каша), суп, дай-дай, на-на, баабан (барабан), комах (комар), мух, паць, хр-хр (той самий паць), ку-ку-ку (півень), ко-ко, чух-чух (потяг), вжж (машина)  
Мабуть, є ще, та зараз не згадаю...

Санжея більше немає. Знайшла його тіло сьогодні вранці під парканом сусідніх дач. Мабуть, таки собаки. Поховали в ліску, вздовж бориспільської траси. 
Найрозумніший, найдобріший, найшляхетніший з котів. Хлопчику мій рідний, як же я буду без тебе... 

Вчора зник Санжей. Востаннє бачила його, коли провів нас з Тимком півдороги до воріт дачного селища - ми, як завжди йшли в Чубинське на майданчики до дітей. А ввечері вже не зустрів. І немає подосі, і ніхто з сусідів не бачив. Ті ж самі сусіди як один вважають, що Санжея могли вкрасти - за неземну красу. Що ж, вкрасти його було б просто - ані людей, ані машин, ані собак, себто нічого й нікого Санжей не боявся, так склалася його доля, що ніхто його не лякав і не ображав. Може й забрав хтось - бо прийшов би він додому, якби міг, це точно, як собака став прив язаний до нас після стерилізації, геть домашній. До того ж розумний він був завжди, навряд би заблукав, не зміг знайти дороги. Ох, не знаю, в що вірити, серце болить - де ти, що з тобою, Саняпка-котяпка, Санжей-караванжей, приходь вже додому...

А нині ще й Тимофій утнув на майданчику - штовхнув меншого хлопчика так, що той перекинувся й головою об землю приклався. Завинив хлопчик тим, що взявся за нашого візочка й, може, думав повозити. На щастя, здається, вдарився малий не дуже сильно. Але хтозна, неспокійно якось. Тимко ще вчора розходився як ніколи раніше - гасав по майданчику, буцав всі м ячі, збирав і кидав камінці, копав пісок, підхоплювався, знову біг, падав-валявся, налітав як півник, вихоплював у дітей машинки, а як не давали, то відбирав силою, сам же не давав, ще й штовхався для профілактики - одними словом, хуліганствував. Особливо в порівнянні з досі звичною для Тимохи спокійною, споглядальною поведінкою. Я замість сидіти й гав ловити, ходила за ним і що дві хвилини гасила конфлікти. А сьогодні не встигла.  

Так називається виставка, що Артем, Мирон та Олексій Шереметьєв відкрили в Полтавському художньому музеї  вчора ввечері: pv.poltava.ua/index.php
www.ukrinform.ua/ukr/order/ 
prostir.museum/news/ua/detail

Ми приїхали на два дні раніше, тож встигли трохи погуляти цим гарним, спокійним містом 


Свято-Успенський кафедральний собор


 

Цей тиждень ми з Тимком на дачі у мами. Рвалася я виїхати вже давно, в останні тижні вже просто несила була сидіти з дитиною в гарячому душному центі міста, але чекали, поки Даня вирушить в археологічку, тож вибралися лише в останній день весни. Перші три дні було сонце і спека, літо-літом, а від сьогодні, мабуть, знову топитимем піч - такий холодний вітер, аж пальці німіють.
Це ми ще вдома, напередодні від їзду

А загалом, відпочиваємо ми гарно, по-справжньому по-дачному. Краса навколо, зелень, квіти, пахощі, жуки всякі. Тімка вже і хруща вивчив і помацав, і солдатика і мух та мурах добре роздивився. З квітів, що їх ми старанно розглядаємо і нюхаємо, чітко каже "мак" - найпростіше. Ще каже "дуб" - цей рік багато дубків насіялося кругом, куди не глянь. Напрочуд швидко Тимко вивчив слово "бабуся" - "ба-а-бусь!" І сміється - таке кумедне слово. Зранку прокинеться, почує, як мама за стінкою вже не спить - так дзвінко "Ба-а-бусь!" Мама бігом до нас. І лоскотатися-реготатися, гратися-ховатися.

З дитячої компанії у нас тут лише Маша. І те по-вечорах, бо ходить у сад (Тімка, я помітила, особливо любить компанію старших дітей, Машу він слухає з повагою, з задоволенням грає як вона скаже). Тож щодня до обіда ми їздимо на візку в Чубинське на майданчики. Дорога повз дачі гарна, затінена. А саме селище з року в рік все кращає. Виглядає, як курортне - густа зелень, палісадники, квіти, квітучі кущі, багато хвойних дерев, чисто - постійно прибирають, траву стрижуть, дитячі майданчики лагодять. Особливо в нових кварталах - видно, сами мешканці прагнуть більшої "культури побуту". Дітей в гарну днину виходить багато, якраз десь нашого віку. То ми години зо дві, не менше товчемося в піску-на гойдалках. А тоді - додому, їсти й спати. По обіді ми зазвичай вдома малюємо, читаємо, дивимось бебі ейнштейн, і т.д. Часом ходимо до сусідів у гості. Тіма дуже світський хлопчик, вітається (махає ручкою), тисне ручку, посміхається, дуже любить нових людей, особливо дядь, й особливо літніх. До Миколи Андійовича ходили лише раз - так він добре запам ятав, тепер щоразу як проходимо - "дядя". Коли "житомирські" хлопці приходять роботу якусь мамі зробити - Тимофій навколо крутиться - "дядя". До діда, головного з чоловіків, в останній час додався тато. Тепер в балакучому нашому альбомчику є два головні фото: перше "тата!"  - і радісно сміється, та передостаннє "діда!" - і сміх. Решта персонажів поки так не тішать. 

Стали ми тут значно більше ходити ногами, без візка. Лазити також доводиться більше, причому всім - бо Тіма любить роздивлятися котів на картинках другого поверху, сам залізає по крутих сходах, ми лише страхуємо. Котів він всіх визначив - той Пух, та Мася, той Руні. І щогодини "тісь!" - це означає: ліземо до котів. Взагалі, ще недавно "тісь" було Тімка, бо я його так часом кличу Тіш-тіш. Принаймні, коли питали де "тісь", Тіма показував на себе. Тепер вже "тісь" - то кіт або коти. Хоча й "кіт" каже, коли як. Себе ж, завдяки мамі, визначає також як Клєофасека (пінгвін з маминої польської книжки). 

Від свіжого повітря, нових вражень та фізичних вправ і апетит у Тимофія незрівняно став кращий. Як удень з тарілки, так і вночі з мами. 

В суботу - додому, а в неділю - в Полтаву, виставку нову відкривати "Полтава, 1709-2009".

Даня в археологічці, поки ще в розкопі не почали працювати, облаштовуються. Вчора Данило з Симоном будували туалет. Теж коисний досвід, що сказати. Питаю, чи смачно готують - каже, такі голодні, що дуже смачно, особливо хліб, який собі на ніч припасеш:). Гітар аж дві, тож ввечері Даня грає і співає. Олег сказав в перший раз - "круто". Ага, ще Даня прочитав "Театральний роман" з Симонової книжки, каже, сподобався :)  

Ввечері Даня передзвонив - таки вибралися по обіді на розкоп, траву вирвали, розчистили. Завтра вже піде археологія. А сьогодні - "мафія".

Даня з командою класу виграли черговій ту Інтелект-турниру!

у Тіми формується характер - тепер так просто від свого не відступається - кричить, може заплакати, падати на землю, потрібно або відволікати швидко і дієво, або навпаки, збивати з істеричного настрою надповільним (але ду-уже експресивним) поясненням ситуації. Враження, що розуміє все, хоча, мабуть, це не так. Принаймні переймається, вірить.

Мамійство наше дедалі поглиблюється. Особливо вдома. Що дві хвилини Тимоша біжить до мене - припасти, обійняти, поцілувати, помурчати, послухати в вухо всякі ніжності - і не  чекатиме ні хвилини, хай там що я робила. Готовність номер один до обіймів у мене тепер постийно :))

Дуже смішно обговорюємо діда. Регуляно, у ліфті. Чому саме там - не знаю. Ще як стоїмо чекаємо - байдуже з дому чи назад - Тіма: "Дід!", Я: "Немає, дід на дачі, котів пасе!", Тіма (кладе машини з обох рук на підлогу і розводить рукі в сторони, очі круглі): "Ма!". Нахиляється, бере машинки. Заходимо в ліфт -  дубль два, часом і двічі встигаємо прогнати.

Машинки - пристрасть достойна Даніного брата. Лише пару днів, як Тіма почав сам пропонувати обмін машинами на майданчику. А то й дивитися не хотів, як йому тицяли - свої беріг. Тепер і сам пхає, а другою рукою вже витягає чужу з дитячої ручки, швидко так , оперативно. Як не вийшло - в крик. Правда до великих істерик у нас поки не дійшло, подивимося.

Чоловіки на майданчику вже не знають де від нашого Тіми дітися. Кожному покаже машинку, дасть в руки, візьме назад, попрощається, знову дасть - і так без кінця. Те саме з лопаткою та пасками - будь-кого чоловічої статі Тіма приставить до активної праці в піску. Досвідчені завсідники рішуче тікають, випадкові жертви демонструють подвиги педагогічності та терпіння. Я не втручаюся, мені їх не шкода :))

 Після щеплення (КПК) відгуляли тиждень без басейну. Сьогодні - знову плавали. Значно спокійніше, вправніше і веселіше. Правда не пірнали, не хотілося відразу порушити ідилію.

З басейну через Ботсад пішли на майданчик у парк. Тимко вже такий дорослий і самостійний! Особливо це помітно в пісочнику - копирсається там зосереджено сам, перебирає пасочки та лопати, спостерігає за іншими. Сам пасочки ще не робить, лише копає та пісок сипле, тож паски роблю я, а Тімоха - руйнує з задоволенням, сердячись криком, як інше дитя встигне першим все розваляти. Ду-у-уже цікавиться машинками, просто Даня номер два. Що вдома, що на прогулянці - аби машинка в руці.

Погода виправилася, тепер гуляємо двічі на день. На прогулянку Тіма збирається як і раніше під Бебі Ейнштейн, з квартири виходить просто наввипередки зі мною, так поспішає, дуже полюбив гуляти. З новим Неонато це легко і весело, шлях здається зовсім коротким.

Знову сьогодні зранку бігала навколо кварталу, згадала вже не пам ятаю чому Арундаті Рой, її лекцію "Come September" та завершальний пасаж, найвідоміший: To love. To be loved. To never forget your own insignificance. To never get used to the unspeakable violence and the vulgar disparity of life around you. To seek joy in the saddest places. To pursue beauty to its lair. To never simplify what is complicated or complicate what is simple. To respect strength, never power. Above all, to watch. To try and understand. To never look away. And never, never, to forget... Просто якась магічна мантра, особливо для мене зараз. Треба конче (!) забрати "The God of Small Things" і вже нікому не віддавати, і купити принагідно ще примірник, мені просто фізично бракує цієї книжки.

З нового: стали ми їсти навстоячки, бо поки тривав період малоїдства, я замучилася вмовляти та задурювати, а також саджати-виймати зі стільчика по три рази за годину. А так - зголоднів - підійшов-поїв, відійшов - все, наївся, гуд-бай. Тепер тільки вечеря - з усіма за столом, даю так, щоб міг сам поїсти - шматочки або прибор другий в руку.

Словосполучення: "бебі коко ай-ай-ай". Вимовляється по кілька разів на день, означає "хочу кіно бебі ейнштейн про ферму де кури та співається "іа-іа-о" (себто, "Бебі Макдональд"). Не знаю, чи можна це вважати фразою, але наказовий зміст очевидний.


Даня приїхав з Угорщини, повний вражень, ще трохи вищий за мене, як був до того. Ходить в майже літній куртці на футболку, йому все жарко. Школу нині пропустив, буцімто всім туристам дозволили, натомість десь вештався сам по місту - "гуляв". 

Фото немає, бо великий комп зазнав остаточної поразки від малого Тимофія і був відданий на реабілітацию, а на маку щось все це складніше. Згодом.

Вчора ми з Тимошком були в басейні вже втретє. У тому ж самому "Немо", де плавали з ним і до його народження, з вересня до кінця листопада 2007. Тепер вже ніби кожен окремо, та, по суті, все одно разом - Тимофій тримається за мене, як справжній коала.
Саме мабуть тому, що не відпускаю з міцних обіймів ані на мить, звик до води він легко. 

На вихідні поміняли воду і о 9 ранку понеділка вона ще не повністю нагрілася - 28-29. Зазвичай 31-33. Але нас це не злякало - м"ячі, іграшки і гірка були на місці, и ми непогано проплавали з півгодини. От лише пірнання трохи псує кайф. Не подобається Тимосі занурюватися під воду - і край. І попереджаю, і розважаю, і разом з ним пірнаю - все одно седиться, і після кожного разу, відкашлявшись і відпхикавши, ще певний час з підозрою за мною стежить. Зате з краю гірки плюхатися в воду - це улюблена річ, яка швидко рятує мене від тимофійського гніву Тимофія. Тож я поєдную: весело стрибаємо і трохи глибше заходимо під воду  - часом це проходить.

Найскладніше - після плавання. Мокра дитина, мокра мама, мокра слизька підлога в роздягальні (хоч її там і підігрівають - та ми наляпуємо досить). Вогко, жарко. Тимофій хоче пошвидше на волю - назад до приміщення басейну, возити машинку з тренером. Мені явно бракує чіткого алгоритму дій.     

Вже не вперше (а вдруге чи втретє) лютий і початок березня вибивають мене з усіх колій. Невиправно поганська моя душа вже котрий рік поспіль мовби провалюється в прірву між старим та новим, в хаос почуттів і вчинків саме на порозі зими і весни. Але, здається, перейшла.

Не писано так давно, не написаного так багато, що годі й квапитися наздоганяти. Тож від сьогодні й почну. "По-ка" сказав Тимофій чітко и голосно ввечері, саме коли я розповідала Артемові, як малий часом може це слово сказати, несподівано, коли не просять, не вимагають. Тут же згадала, як пару тижнів тому щось Даня  дав Тимофію, а той "Дякую". І знову-ж таки, не по-дитячому, а чітко артикульовано, з інтонацією. Даня навіть не зауважив - настільки не чекав, а я завмерла в шоці, потім до Тимка: "Що? Що ти сказав?" Та де там.

Гуляли в парку зо 2 години, не менше. Гарно, клопотів у Тимохи вистачає: гірки, каруселі, млинок опанасовий сьогодні лагодили, лавки забирали-привозили, машинки, граблі, бульбашки мильні та інше. З улюбленою сірою машиною не розставався, проте чужі хотів і ні на який торг чи там обмін не йшов. Верещав. Ще верещав, як старший хлопчик виліз на черепаху - з ясувалося, що черепаху і рибу Тимофій мав за власність, навіть спробував штовхнути дівчинку, теж старшу, за що справедливо одержав копняка :)) Всі мої палкі проповіді про права і обовязки сторін поки летять мимо, Тімка розпочав стосунки з іншими дітьми просто з практики, проминувши теорію.

На роботі, себто в музеї, куди ми завіялися в гості, виявився ще один цікавий момент - Тимошка не просто відрізняє дядь від тьоть, а надає велику перевагу товариству чоловіків. До кожного дяді (а їх трапилося четверо, включаючи двох охоронців, одного музейника та причмеленого молодика біля "Путті") він біг і давав машину, спонукав гратися, тоді як на жінок-музейниць (котрих зійшлося більш як десяток) дивився без інтересу та надії, машинку показував суто з ввічливості.

Вперше нині їв борщ. Ложки 4 або 5, хоча, як на мене, це був найгеніальниший мій борщ за все життя. 

Фото будуть вже далі

Вчора Даню запросили на кастінг. Десь іще за місяць подзвонила мені Дар"я з 1+1 і сказала, що знайомі кіношники бачили Даню в "Самом умном" і хочуть запросити на проби. Даня як почув, аж впрів. Далі все це забулося за справами, а вчора мені подзвонида дівчина з "Аномалія Продакшн"(!) і запросила Даню прийти. Я викликалася з цікавості супроводити, якраз мама була в нас. З"ясувалося, що грати треба не юного Бонда чи там капітана Блада, а внука одуреної бабусі з реклами сиру "Президент". Дівчина, що нас зустріла, виявилася режисером. Цікаво, чи попередній ролик теж вона знімала, той, де "Шкода Мурчику не дісталося": мерзотнішого, навіть підлішого сценарію не сімейну тему мені не доводилося бачити. Але я дівчину про це не спитала, на той момент мені було все одно. Лишила дитину і забралася. На вулиці мене перестрів неголений дідусь і спитав, де тут кастінг, я вже здогадалася, що це теж потенційний член родини сиролюбців. Даня вернувся за годину. Задоволений, як слон. Спочатку, знімали на фото з усіх боків для бази даних, потім дали прочитати сценарій, в якому він має радісно зустріти бабусю з базару і зі смаком покуштувати сир. Тричі зняли відео з його грою. Грав він сам, тільки миска з ложкою були з реквізиту. Все інше, включаючи бабую, яку мав обіймати, він уявляв, текст мав придумати сам. Режисер просила емоційніше. Даня щораз говорив інший текст. Йому сказали добре, дали заповнити анкету, здивувалися його музичним талантам  і відпустили. Вдома він мені зобразив зіграну сцену. Ну що сказати: стримана інтелігентна доросла дитина, з почуттям гумору,  яка там фальшива бабуся з її фальшивим сиром?! Я дуже здивуюся, якщо Аномалія нам передзвонить :)))

Сьогодні, нарешті, Даня вибрався до школи. І якраз вчасно: Св.Ів. вчора телефонувала особисто, бо треба зіграти "Ще не вмерла Україна" на флейті. Мабуть, урочистості, присвячені Крутам. Даня сказав їй, що зіграє, а от вишиванки - ні, немає, буде в білій сорочці. Сорочки правда теж немає, мала стала, знайшли теніску, випрали, а я лише нині згадала, що так у машині і лишила, то вже сушила праскою зранку. Хоч би не затнувся, коли гратиме. Вдома просто взяв ноти та зіграв, якщо старається і не спішить, грає піднесено, з кульмінацією на "Душу й тіло..." - то аж дух забиває, а це ж всього-навсього одна блок-флейта. Гарний гімн, що не кажи.

Тимофій вирішив не їсти взагалі, трохи типу розвантажитися. Ну-ну. Так спати і влігся вдень, тричі безуспішно підступившися до ранкової аші. На обід в нас - моркв"яні котлети, улюблена їжа мого дитинства, бабуся робила фантастичні, на вершковому маслі, з хрумкою скоринкою. В нас поки без скоринки, а в пароварці. Кожному віку свої привілеї.

З Тимошком вже можна грати в м"яч. Руками, я кочу йому, він - мені. Йому, правда, на жаль, набридає швидше. Ще будує вежу з великих м"яких кубиків, аж до верхнього кубика  може, вежу з формочок, Лєго Дупло вже з"єднувати потрапляє, але головне досягнення - навчився садити грядку. Є в нас така грядочка дерев"яна, з Томська подарунок, з овочами, у кожного - дірочка, треба на паличку посадити. Все дрібненьке, потребує зосередження. От пару днів, як справа пішла. Окрім капусти і огірка все садить. Чекає на аплодисменти, собі плескає, знімає - і знову.
Фото буде. 

Згадала стару гру-забавлянку, в яку Даня ще й досі не проти пограти: "Ласочка-ласочка, не їж мого масличка, а то я тебе з"їм!". Рукою водити по ручці дитині лагідно, а на "з"їм" - спробувати схопити, а дитина - забрати. Людмила Матвіївна Шостак давно навчила нас, ще у Губському. Тимофій - в захопленні, ходить за мною й простягає ручку, щоб пограла. Правда, ще не забирає, але, як схоплю - заливається сміхом. 

Останний тиждень ми всі якось хворіємо. Почав Даня, у четвер я звалилася з температурою і головним болем, далі Артем. Тимося розсопливився, але більше нічого. Під загальний режим навчився пізно вставати зранку та, відповідно, пізно лягати вдень і ввечері. Оце зараз ще спить. Від завтра попробуємо повернутися до старого раннього вставання-лягання. Зате, краще став спати вночі, спокійніше,  глибше, менше прокидається. 

Засинаємо тепер довго, Тімка крутиться, бавиться, сміється, аж покине натомиться до ниття. Тоді я кажу: "все, їдемо на поїзді", кладу на себе і співаю "Голубой вагон", трошкі погойдуючи бегемотика в такт - засинає. 

 
Ох, вже цей Тимофій!  Пару днів як нова забава: включити комп"ютер, помилуватися завантаженням віндовс, особливо тішать фанфари, якщо звук увімкнено, а щойно відкрився робочий стіл, швиденько - "тиць!" і вимкнути. Є й інша гра, це коли хтось за комп"ютером щось робить - підійти тихенько, і "тиць", вимкнути на найцікавішому місці. Порятунок єдиний у першому випадку - вимикати разом з бекапом, у другому - порятунку просто немає, хоч плач. Сварюся, пальцем так грізно "но-но-но" чи там "ай-ай-ай". Погоджується "ай-ай-ай", і собі пальчиком. Коли ж я раз гримнула спересердя, бо фото в ЖЖ вантажилося, то Тимоха скривився дуже гірко и заплакав. Образився. 

 Я - маленька шкода

"Мама" і "дід" поки залишаються головними по чіткості вимови та осмислення словами. Бабуся - "бу", "тато" часто каже, але коли просиш повторити - мовчить. З нових "балакучих" тварин: корова "ммм!", гуска "я-я-я-" (га-га-га), кінь " цок-цок" язиком, скаче. Але кінь вже давно. Квітка, будь-яка: вдих-"ааа" видих, нюхає.  

 Конфігурація

Розуміє вже , здається, все. Взяти, віднести, знайти якусь з домашніх речей - будь-ласка. Особлива ж пристрасть віник. Коли приходить до мене не кухню, то часто простує прямо до віника. Дістає - і мені. Я беру, замітаю. Дає совок: зібрала - викинула, поставила на місце. За якийсь час, короткий, хвилин 15 - знову дістає віник - і мені. Як не беру - вимогливо "ммм!". Беру, замітаю - за цей час на моїй кухні завжди щось на підлозі опиниться, збираю, викидаю, кладу на місце. Ну і так далі, може бути кілька разів підряд. До речі, ганчірочки всякі теж дуже полюбляє, як дотягнеться вцупити - то відразу підлогу протирає, стіни, тоді собі личко, голову - все, що треба. Впертість, наполегливість проявляється і в іншому. Наприклад фломастери. Нещодавно відкрив Тимофій для себе їхні чарівні властивості - калякати по всьому, що трапиться. Фломастери з того часу ми йому не даємо, але всяке буває, знаходить. З ручок витягти просто неможливо. Прямо брати - гнівний крик, дурити-відволікати - з задоволенням розважається, але фломастер тримає мертво. Тоді аж коли всі ми вже втратили останні надії і сили і, вслане, саму ціль, раптом губить і переключає увагу. 

   

Під музику витанцьовує: присідає, ручками вгору по черзі водить, кружиться навколо себе, сміється з задоволення. Дуже компанійський, вчора гуляли таткові уродини, то й Тімка прекрасно розважився,  нікого з гостей не соромився, не боявся, йшов на руки, проте швиденько злазив, бо мав, ніби власну програму: ходив туди-сюди, мугикав під ніс, тягав іграшки та речі.

P.S. Серж, спасибі за чудове привіітання! Імениннику було дуже приємно :))